Тернопільська міська рада інформує

  • Video
    Тернопільська міська рада інформує

Історія міста

Тернопіль – одне з найцікавіших міст Західної України. Знаходячись у самісінькому її центрі, файне місто ввібрало неповторний колорит Галичини з австрійською архітектурою, красу Поділля та спокій Волині.

 

У Тернополя значна та цікава історія, пов’язана, в першу чергу, із замком, який служив не тільки для оборони від турків і татар у XVI – XVII століттях, а й резиденцією місцевих правителів. Зараз це найстаріша будівля міста, під якою розташована ціла система підземель.

 

Тернопіль здавна був релігійним центром, оскільки тут проживали представники різних релігійних течій і народностей: поляки – римо-католики, українці – православні або греко-католики, євреї – іудеї та багато інших. Внаслідок цих обставин, у місті збереглися старовинні релігійні архітектурні споруди, зокрема:

 

Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (давніше Домініканський костел Пресвятої Діви Марії та монастир), який збудований у II половині XVIII століття. У Катедрі можна піднятися на дзвіницю та побачити місто з висоти, а також відвідати підземні крипти, у яких скоро відкриється музей храмів міста.

 

Кафедральний собор Різдва Христового, або Церква Різдва Христового, яка є також однією з найдавніших культових споруд Тернополя і збудована орієнтовно в кінці XVI – на початку XVII століть, як  частина міських оборонних споруд. За легендою у ній молився сам Богдан Хмельницький. Зараз у храмі знаходяться багато старовинних ікон, зокрема,  чудотворна ікона Божої Матері, а також горельєф хресної дороги та скульптура Мадонни.

 

Церква Воздвиження Чесного Хреста (Воздвиженська або Надставна) — найдавніший храм Тернополя, пам'ятка архітектури національного значення, споруджений наприкінці XVI століття, що також була частиною міських оборонних споруд і знаходилась біля західної міської брами. Існує версія, що церква спочатку був частиною брами і вже пізніше стала власне храмом.

 

Проте Тернопіль цікавий не тільки храмами, а й своєю архітектурою з типовими вузьким вуличками і австрійськими будинками, що зберегли дух старовини, а також пам’ятниками цікавим особистостям, наприклад, відомій оперній співачці Соломії Крушельницькій та літературним персонажам ("12-й стілець", "Людині - неведимці" та ін.).

 

Ну, і звісно ж, окрасою нашого міста є Тернопільський став - велика штучна водойма, розташована практично в центрі міста. Біля водойми працюють два пляжі - Дальній пляж та  пляж "Циганка", а також курсує декілька катерів. З 2017 року на ставі відкрили нову атракцію - найдовший в Україні фонтан, довжиною 210 метрів. 

 

Окрім іншого, Тернопіль славиться ще й своєю багатою фестивально-ярмарковою традицією. В місті щорічно проходять різні фестивалі, серед яких найбільший -  Міжнародний музичний фестиваль «Файне Місто». 

 

Міст багато, Файне – одне.

 

***

Адміністративні, географічні, історичні особливості

 

До 1944 року воно мало назву Тарнополь. 

 

Найвища точка міста – 374 м – масив «Східний» (проспект Степана Бандери, 80). Найнижча точка – 298 м – береги річки Серет, що біля Об’їзної дороги в районі Петриківського перехрестя (вул. Білогірська). Середня висота міста над рівнем моря – 320 м.

 

Місто розташоване на Тернопільському плато Подільської височини Східно-Європейської рівнини. Належить до помірного поясу зони широколистих лісів.

 

Через місто протікає річка Серет. Найбільшою водоймою міста є Тернопільський став, розташований на річці Серет. Раніше через Тернопіль протікала річка Рудка, яка майже повністю висохла впродовж другої половини XX століття.

 

Клімат Тернополя помірно-континентальний, із теплим вологим літом і м’якою зимою. Середня температура повітря – від – 5 °C в січні до +19 °C у липні. Середньорічна кількість опадів – 520–600 мм. Найвища температура у Тернополі спостерігалась 18 липня 2007 р. – до +38 °C. Найнижча зафіксована температура у Тернополі становила −34 °С.

 

У історико-географічному плані місто належить до Галичини. Етнографічні межі Волині та Поділля – за 25–30 кілометрів від Тернополя.

 

Місто Тернопіль – важливий залізничний та автомобільний вузол України. Чисельність населення становить – 220 000 осіб (станом на 1 січня 2019 року).

 

Перша писемна згадка про м. Тернопіль датована 15 квітня 1540 року, коли король Сигізмунд І у Кракові надав локаційний привілей великому коронному гетьману Польського королівства Іоанну Амору з Тарнова (Янові Тарновському) на заснування містечка-фортеці Тарнополє в спустошеній місцевості Сопільче. Тоді розпочалося будівництво замку, який після кількох перебудов, у зміненому вигляді зберігся до наших днів. 16 травня 1548 року Ян Тарновський домігся від короля дозволу на утворення ставу між берегами річки Серет, на місці, де він розташований і нині.

 

До 1569 р. місто належало до Теребовлянського повіту Руського воєводства Польського королівства. 20 січня 1548 р. польський король Зиґмунт І Старий надав містечку німецьке право і певні привілеї, зокрема звільнення від податків та сплати мита.

 

У 1550 р. граф Ян Амор із Тарнова надав місту Маґдебурзьке право. Тут почало діяти міське самоврядування у формі маґістрату, який складався з двох колегій: ради і лави (судового органу). Очолював місто іменований власником війт із широкою виконавчою владою.

 

Після смерті Іоанна Тарновського у 1561 р. місто успадкував його син Ян Кшиштоф і володів ним до смерті у 1567 р., значно укріпивши і розбудувавши місто. Після нього містом володіла донька Іоанна з Тарнова Зофія – дружина князя Костянтина Острозького. У 1570 р. власником міста на кілька десятиліть став князь Костянтин Костянтинович Острозький. Він надав міщанам низку грамот, дбав про церкви міста. Князь заснував у Тернополі в 1570 р. при церкві Різдва Христового «Шпитальну фундацію» як  притулок для убогих і немічних міщан, яка невдовзі вона стала основою для церковного братства. У 1593 р. при братстві було засновано школу. Власником Тарнополя з 1603 року був князь Олександр Костянтинович Острозький, а згодом його вдова Анна зі Штемберка Острозька. Тоді була зведена мурована церква Різдва Христового (1602–1608).

 

Назва «Тарнополь» вперше письмово зафіксована староукраїнською мовою у 1575 р. Починаючи з ХІХ ст., вона поступово в усному мовленні «українізувалася» як «Тарнопіль» і «Тернопіль».

 

Динамічному розвитку міста заважали набіги татар. Протягом ХVI ст. відбувалися напади у 1549, 1575 і 1589 роках і, хоч місто жодного разу не було взяте, міщани зазнавали економічних збитків, населення потрапляло у ясир. У 1605 р., в бою під Тарнополем, напад татар був зупинений. В 1618 р. татари зруйнували укріплення міста. Спроби пограбування міста були також у 1621 та 1626 рр.

 

У 1620 р. Тернопіль перейшов у власність Томи Замойського, після одруження із Катериною Острозькою. Тома і Катерина Замойські дали дозвіл на будівництво дзвіниці церкви Воздвиження Чесного Хреста і ренесансної синагоги. Вони у 1636 р. затвердили статут цеху шевців. В 1638 р. власником міста, після смерті батька, став син Томи – Ян Замойський. Згодом Тернополем володіли родини Конєцпольських, знову Замойських, Собеських та інших (на правах оренди).

 

Тернопіль був одним із ключових міст у боротьбі за Галичину часів Козацької революції XVII ст. Тернопіль був зруйнований у 1648, 1649, 1651 і 1655 роках козацько-селянським військом Б. Хмельницького і татарською ордою. Під час турецького нашестя під командуванням Ібрагіма Шишмана-паші у 1675 р. турки захопили місто, спалили замок, костел, водяні млини, спустили воду зі ставу і кілька тижнів грабували місто.

 

У 1690 р. у Конєцпольських місто відсудила вдова Яна Замойського, дружина Яна ІІІ Собеського королева Марія Казимира Луїза де Ля Ґранж д’Арк’єн. Вона розпочала відбудову замку.

 

У XVIII столітті Тернопіль був двічі зайнятий російськими військами, під час Барської конфедерації місто поперемінно займали конфедерати, коронне і російське війська. Це тривало кілька років поспіль, від чого місто значно постраждало. Однак місто відновило своє значення центру міжнародної торгівлі.

 

У 1737 р. місто перейшло у власність Йосифа Потоцького, який придбав Тернопіль у королевича Якуба Собеського. Йосиф Потоцький у 1749 р. став фундатором домініканського костелу.

 

У 1772–1809 (з 1783 – центр «Тарнопольського циркулу») і 1815–1867 рр. місто перебувло у складі Королівства Галичини і Володимирії Австрійської імперії.

 

Після Й. Потоцького Тернопіль отримав його син Станіслав, а згодом внук Йосиф. Після Потоцьких, у 1806-1808 рр., містом володів Станіслав Понятовский, а згодом Франциск Коритовський. Ф. Коритовський зніс давні укріплення, перебудував старий замок і спорудив біля нього палац – Новий замок. Місто набуло модерного вигляду. До Тернополя приєднали передмістя, і місто зросло втричі. У 1808 р., за переписом населення, у місті налічувалося 7093 мешканці. У 1809 р. збудували двоповерхову будівлю маґістрату.

 

 У травні–червні 1809 р. Тернополем три тижні володіли наполеонівські війська Варшавського князівства на чолі з майором П. Стжижевським. У 1809–1815 рр. місто було центром «Тарнопольського краю» на землях, які Австрія передала Російській імперії. Розпорядженням царя Олександра І цивільну владу у краї очолював таємний радник Ігнатій  Тельс. У 1813 р. в Тернополі єврейський просвітитель Йосиф Перль (уродженець міста) відкрив приватну напівсвітську школу – першу такого типу в Галичині.

 

Від 1815 р. Тернопіль знову належав до Австрійської імперії. У 1816–1826 рр. бурмістром Тернополя був М. Князьолуцький. 20 листопада 1820 р. у Тернополі відкрили гімназію монахи єзуїти у приміщенні монастиря домініканців. У 1849 р., на основі гімназії єзуїтів, утворено державну гімназію.

 

У 1827–1844 рр. бурмістром Тернополя був Я. Марцінкевич. У ХІХ ст. місто стрімко розвивалося економічно. Домінувала торгівля. У 1836 р. місто отримало право влаштовувати 12 ярмарків на рік.

 

15 лютого 1843 р. останній власник Тернополя Тадеуш рицар фон Туркулл уклав із маґістратом контракт і за грошову компенсацію відмовився від своїх прав на місто. 12 грудня 1844 р. австрійський цісар Фердинанд І надав Тернополю герб і статус та титул вільного королівського міста (використовувався офіційно до 1939 р.).

 

У 1844–1849 рр. бурмістром Тернополя був А. Дзямський, у 1850–1853 рр. – С. Джемалик. У 1854 р. в Тернополі урядував комісар, у 1855–1868 рр. – бурмістр Володимир Мандль (ініціатор закладення міського парку в 1861 р., сучасний Старий парк).

 

У 1850 р. в місті проживало 13000 мешканців у 1350 будинках.

 

Перші вибори у міську раду за новим крайовим статутом про міське самоврядування відбулися 11 березня 1867 р., обрано 36 радних. 8 квітня 1868 р. обрано нового бурмістра – крайового адвоката Р. Шмідта (до 1872 р.). Маґістрат став виконавчим органом міської ради.

 

У 1866 р. в Тернополі було 1700 будинків і 16167 мешканців. Розвитку Тернополя у другій половині ХІХ ст. сприяла розбудова шляхів сполучення. До міста пролягло шість шосейних доріг, а у грудні 1870 р. – залізниця, одна з перших у Галичині. За даними перепису 1880 р. у місті проживало вже 25819 осіб.

 

З 1860-х рр. у Тернополі місцеві русини-українці переживали національне пробудження. У 1876 р. заходами професора учительської семінарії Олександра Барвінського в Тернополі було відкрито повітову філію товариства «Просвіта». У 1887 р. Тернопіль відвідав спадкоємець австрійського престолу ерцгерцоґ Рудольф. До його візиту у Новому городі (тепер – Старий парк) було влаштовано другу Крайову етнографічну виставку. У 1898 р., заходами посла (депутата) до парламенту у Відні О. Барвінського, було отримано дозвіл на відкриття в Тернополі окремої української державної гімназії.

 

У 1872–1886 рр. бурмістром був Л. Козьмінський, 1886–1894 рр. урядував комісар, 1894–1896 рр. – бурмістр Ф. Погорецький, 1896–1903 рр. – доктор Володимир Лучаковський, якого вважають першим українцем, обраним бурмістром. За керівництва В. Лучаковського у місті прокладено електричне освітлення, телефон, водогін, каналізацію, закладено «Парк Здоров’я» у Великих Гаях (у той час входили до складу Тернополя), здійснювалася забудова Тернополя за європейським зразком, зокрема в стилі архітектури модерну (сецесії). У 1903–1909 рр. бурмістром був Л. Пунчерт.

 

На початку ХХ століття місто очолювали такі бурмістри (посадники): у 1909–1910 рр. – С. Мандль, у 1910–1913 рр. – урядував комісар, 1913–1915 рр. – Е. Міхаловський, 1917–1918 рр. – С. Мандль, у період ЗУНР міську владу в Тернополі очолював комісар С. Сидоряк, у 1920–1929 рр. урядував комісар, 1930–1934 рр. – В. Ленкевич, 1934–1939 рр. – С. Відацький. Під час німецької окупації у 1941–1944 рр. посадником Тернополя був О. Гринкевич.

 

З 1914 р. до липня 1917 р. Тернопіль перебував під російською окупацією в ході Першої світової війни. Відступаючі російські частини підпалили центральну частину міста. У 1915 р. в місті засновано перший професійний стаціонарний театр «Тарнопольські театральні вечори» (режисери Лесь Курбас і Микола Бенцаль).

 

У ніч на 1 листопада 1918 р. учні української гімназії на чолі з учителями С. Сидоряком і А. Музичкою зайняли австрійські державні установи, а 13 листопада в Галичині було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. У Тернополі з 22 листопада до кінця грудня 1918 р. перебували державні установи ЗУНР, зокрема уряд – Державний Секретаріат (очолив тернопільський адвокат Ісидор Голубович).

 

Під час польсько-української війни у місті сформувалися добровольчі військові частини. Із 16 по 31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд УНР на чолі з С. Петлюрою. У червні 1919 р. у Тернополі перебував штаб Дієвої армії УНР. А у липні Тернопіль, як і вся територія ЗУНР, був окупований поляками.

 

Тернопіль з 15 липня до 23 вересня 1920 р. був столицею Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР) і місцем перебування його уряду – Галревкому (Галицького революційного комітету) на чолі з В. Затонським. Згідно умов Ризьського миру місто і всю Східну Галичину окупувала Польща. Із 1921 р. місто – центр «Тарнопольського воєводства» у Другій Речі Посполитій. У 1926 р. до складу міста було прилучене приміське с. Загребелля.

 

Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа 17 вересня 1939 р. військові частини Червоної армії вступили в Тернопіль. Місто увійшло до складу СРСР. Розпочалася радянізація, що супроводжувалася масовими репресіями. Від 4 грудня 1939 р. Тернопіль став центром новоутвореної Тернопільської області.

 

Із 2 липня 1941 р. протягом 33 з половиною місяців тривала німецько-нацистська окупація Тернополя. Місто належало до дистрикту «Галичина» Генералгубернаторства. 

 

У березні–квітні 1944 р. розгорілася одна з найбільш руйнівних у Другій світовій війні «битва за Тарнополь», який був перетворений німецькими військами у фортецю. У захисті Тернополя від Червоної армії брало участь військове формування з українців Україніська дивізія «Галичина». Штурм міста завершився його звільненням від німецької армії 15 квітня 1944 р. військами 60-ї армії 1-го Українського фронту. Внаслідок військової операції було зруйновано 85% міста. У зв’язку з цим обласні органи влади та управління до серпня 1946 р. перебували в Чорткові. 9 серпня 1944 р. Президія Верховної Ради СРСР спеціальним указом перейменувала м. Тарнополь у «Тернопіль».

 

Протягом 1950–1960-х рр. місто було масштабно відбудовано згідно генерального плану архітекторів В. Новикова та Н. Панчука (1945–1954). У 1951 р. було закладено парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка. Тернопільський став у 1950-х рр. було реконструйовано, внаслідок чого площа водойми збільшилась до 400 га. У 1954 р., внаслідок атеїстичної ідеології, було  знищено парафіяльний костел, а також монастирську Успенську церкву у листопаді 1962 р. та низку інших будівель.

 

За переписом населення 1959 р. в Тернополі проживало 52245 мешканців. За повоєнні роки Тернопіль поступово став промисловим центром. У 1959 р. організовано машинобудівний завод (із 1970-х – комбайновий завод), у 1962 р. почав працювати завод залізобетонних конструкцій, у 1968 р. – бавовняно-прядильний комбінат (нині АТ «Текстерно»), а у 1971 р. – ВО «Ватра».

 

Тернопіль став і освітнім, зокрема студентським, центром. Протягом 1950–1960-х рр. створено вищі навчальні заклади, які стали основою для теперішніх університетів: медичний (1957), технічний (1960), економічний (1966), педагогічний (1969).

 

У 1965 р. по Тернопільському озеру почали ходити пасажирські прогулянкові катери. 21 грудня 1975 р. у місті з’явився перший тролейбус. У 1979 р. було закладено теперішній парк Національного Відродження. В червні 1986 р. у ньому відкрили перше в Україні Співоче поле, сцена якого вміщує 1200 артистів. У 1984 р. відкрито гідропарк.

 

У місті створені спортивні школи з футболу, класичної (греко-римської) боротьби, біатлону, волейболу, велоспорту, водних видів спорту. У серпні 1987 р. на озері відбувся чемпіонат світу з водно-моторного спорту на скутерах класу 0–500.

 

За останнім радянським переписом населення 1989 р. в Тернополі проживало 204 845 мешканців.

 

За часів радянської України міську владу в Тернополі уособлювали місцеві ради народних депутатів та їхні виконавчі комітети, які залишалися обмежені у прийнятті рішень, оскільки керівною владою у країні була Компартія.

 

Наприкінці 1980-х – початку 1990-х Тернопіль став одним із центрів національно-демократичної відродження, яке увінчалося проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. З того часу розпочався процес удосконалення місцевого самоврядування, його зміни відповідно до потреб сучасності, традицій минулого та інтересів мешканців Тернополя. В незалежній Україні міськими головами були: Негода В’ячеслав Андронович (1990–1998 рр.), Кучеренко Анатолій Іванович (1998–2002 рр.), Левків Богдан Євгенович (2002–2006 рр.), Заставний Роман Йосипович (2006–2010 рр.), від 2010 року – Надал Сергій Віталійович.

 

Історичний герб Тернополя складається зі знаку «Леліва» – родового герба фундатора міста Яна Амора Тарновського. У ньому поєднане зображення срібних шестипроменевої зірки і розміщеного під нею місяця, повернутого кінцями догори, на синьому тлі у центрі геральдичного шита. Зірка є символом духовного відродження, мети, волі, постійності, світла та життя, уособлює Богородицю, місяць – прихильність вищих сил, є символом Діви Марії. Срібний колір означає честь, шляхетність і доблесть, мир і добробут, надію, чистоту та непорочність, а синій – віру та духовність. Щит обрамлений декоративним картушем, який увінчаний короною.