Підприємництво та інвестиції
Міський голова м. Тернополя
Надал Сергій Віталійович

Приймальня

Графік прийому громадян

Фотоінформація
Перша сесія Тернопільської міської ради сьомого скликання
Сергій Надал: «Люди вже почали забувати проблеми, що найбільше їм муляли ще два роки тому»
06 грудня 2012;  автор: admin

Першого грудня виповнилося два роки перебування Сергія Надала на посаді міського голови Тернополя. За цей час у місті сталося стільки змін, що дехто, може, й забув, який вигляд мав Тернопіль за попередніх мерів. Скажімо, влітку цього року “файне місто” буквально “здали на ремонт”, після якого воно засяяло відреставрованими фонтанами, відновленими набережною, мостами, дорогами і новеньким пам’ятником Незалежності. Та це — лише частина великих новацій, які переживає наше місто, і найкраще про них запитати у самого Сергія Віталійовича, тож першого грудня ми завітали до міського голови Тернополя.

— Пане Сергію, ви лише два роки на посаді міського голови, а таке враження, що триває щонайменше друга ваша каденція. У вас нема такого відчуття?

— У мене таке відчуття, ніби я лише вчора почав працювати на посаді. Час біжить так швидко, що не встигаєш помітити, як минають дні, тижні, роки.

— Ми оцінюємо збоку, і таке враження склалося, очевидно, з огляду на те, як за два роки у наш непростий час змінилося місто. А як ви оцінюєте свою роботу?

— Я не хотів би робити жодних оцінок, нехай їх поставлять тернополяни. Дуже багато ще необхідно зробити. Коли я йшов на вибори, то склав програму, яку мав намір виконувати протягом каденції. Однак нині бачу, що багато з того, що ми не планували, необхідно робити вже нині,та й багато з того, чого не було в програмі, вже зроблено.

Не завжди все, що ми хочемо зробити, залежить лише від нас, і у мене залишається пункт програми, який я досі не виконав, — йдеться про сміттєпереробний завод і розміщення нового полігону. Над цим я б’юся весь час, що на посаді, але помітного результату поки що немає.

Для заводу необхідна ділянка під полігон, рішення стосовно якої повинні приймати голови обласної чи районних держадміністрацій. За останній рік ми знайшли щонайменше п’ять ділянок, які могли б підійти. І постійно нас спочатку обнадіювали, а потім “несподівано” вмикалися ті чи інші чинники, що заважали облаштувати полігон. Тут, гадаю, справа у політичних спекуляціях: для одних — щоб тримати тебе на короткому повідку, адже ти маєш постійно домовлятися з ними, для інших — загравання з виборцями.

— Тож корінь проблеми — у виконавчій владі області та районів?

— Багато в чому, на жаль. Я вже неодноразово звертався з проханням: давайте нарешті разом розрубаємо цей гордіїв вузол, що не вдавалося жодним попередникам. Дайте рішення, а решту я забезпечу. Ми ж хочемо будувати не примітивне звалище, а полігон: тобто зробити рекультивацію на об’єкті, який цього потребує, покласти спецплівку, як це роблять в Європі, огородити, зробити якісну систему водовідведення, забезпечити глибоке сортування, проводити захоронення лише органічних відходів. Тим більше, ми бачили схожі об’єкти в Австрії та Німеччині, тож нічого не потрібно вигадувати.

І ось буквально кілька тижнів тому ми знайшли новий об’єкт в одному з районів області, уже є погодження голови держадміністрації цього району, і голови районної ради. Ми уже почали підготовчі роботи і, дай Боже, щоб усе завершилося позитивно. Наразі ми проблему сміття, безумовно, не вирішили остаточно, але поки що зняли її з порядку денного.

— Ви почали з самокритики, але, безумовно, є справи, якими пишаєтеся…

— Знаєте, є багато таких речей. Якщо мати на увазі вирішення проблем, то відразу пригадується ліквідація стихійного ринку на вулиці Живова, або, скажімо, поліпшення транспортного сполучення, адже скарги тепер надходять не на систему транспорту загалом, а тільки на поведінку водіїв. Сама ж транспортна проблема для тернополян за своєю нагальністю перемістилася з першої трійки за межі десятки чи навіть двадцятки. Та й такої ціни за проїзд, як у Тернополі, немає ніде, немає й соціального транспорту, який возить всіх пільговиків без обмежень. Коли збираємося на Асоціації міст, то колеги жартують, що, мовляв, у Тернополі комунізм. Можливо, люди, які не бували в інших містах, цього не розуміють і думають, що так і має бути.

Дуже мені подобається тепер наша набережна, яка не лише прикрасила парк ім. Т.Шевченка, а надала нового вигляду Тернополю. Ми освітили парки, і нині вже чуємо докори, що потрібно освітити в парках усі алеї. Люди вже, мабуть, забули, що кілька років тому парки взагалі не освітлювалося, і ми навіть чули коментарі, мовляв, порядні люди після 20.00 сидять вдома, а не шастають по парках…

А яким красенем став стадіон! Так, на його реконструкцію пішли кошти з Держбюджету, але чомусь до цього часу нікому не вдалося його відрекоструювати. Уявіть собі, чого вартувало залучити ті кошти до Тернополя, а потім освоїти їх тут. А фонтани, а Український дім “Перемога” (адже там фактично був базар до ремонту), а пам’ятник Незалежності, про який всі лише 20 років говорили і нічого не робили, а Співоче поле…

— Справжньою родзинкою Тернополя стали чемпіонати з водно-моторного спорту…

— Так, у нас налагоджена дуже тісна співпраця з головою Федерації водно-моторного спорту України Віктором Шемчуком, тож незабаром визначимо план змагань на наступний рік. Є спільна позиція, щоб це був не один захід на рік, а кілька. Та мене непокоїть, що наразі немає зацікавленості місцевого бізнесу у чемпіонаті. Але змагання вже двічі відбулися, усі побачили ефект від них, тож сподіваюся, що бізнесмени будуть проявляти більшу ініціативу в співпраці з організаторами.

Та ми не зупиняємося лише на водно-моторному спорті — уже є попередня домовленість про проведення влітку на нашому Центральному стадіоні міжнародного турніру з футболу серед жінок, причому фінансувати його буде не місто, а УЄФА. А це, зрозуміло, те тільки видовище, а й кошти для бюджету міста, і, знову ж таки, можливість проявити себе для місцевого бізнесу.

Нині наш стадіон — найкращий у Західній Україні після “Львів-Арени”, і ми намагаємося “затягнути” до Тернополя грати домашні матчі ще якусь команду елітного або першого футбольних дивізіонів, які не мають таких стадіонів. Словом, планів ще багато і роботи попереду також.

— Стосовно подальших планів і роботи. Усі попередні процедури щодо отримання багатомільйонних кредиту та гранту від ЄБРР на оновлення системи теплопостачання завершені?

— Усі угоди підписані і ми вже можемо запускати реалізацію проекту. Більше того, ми вже оголосили про проведення тендерів та конкурсів. Єдина затримка нині на рівні уряду, який має дати погодження на надання місцевих гарантій. Але є зацікавлення в цих процесах від ЄБРР, який готовий пролобіювати це погодження на рівні міністерства, і сподіваюся, що уряду також дасть Бог розуму підтримати цю справу, адже від реалізації нашого проекту залежить загалом бажання ЄБРР працювати в Україні. Тим більше, що проект погоджувався Міжнародним комітетом донорів, були присутні представники міністерств економіки та ЖКГ, які цілковито його підтримали, тому нині уряду не зовсім логічно було б вставляти палиці в колеса. Отож, нині чекаємо на погодження від уряду і вже у квітні, після завершення опалювального сезону, плануємо запустити реалізацію проекту, яка за пропозицією ЄБРР розрахована на чотири роки.

Крім того, ми відібрані у числі п’яти міст на фінансування Світовим банком модернізації систем водопостачання та водовідведення. Плануємо не пізніше 2014-го року отримати кошти (а це кілька десятків мільйонів доларів) і на цей масштабний проект. Є в планах і ще кілька інвестиційних проектів.

— Розкажіть про них детальніше.

— Уже практично готова електронна карта міста з внесенням усіх будинків та підприємств, туди ж будемо вносити і потенційні об’єкти для інвестицій. Найперший з них — майдан Перемоги, де ще немає чіткого уявлення, що там повинно будуватися. Маємо дві пропозиції на створення логістичних центрів — у районі аеропорту та неподалік цукрового заводу у Великій Березовиці. Розробляється проект створення великого гуртового ринку поблизу Збаразького повороту (там є близько 12 га землі). Маємо погодження з Міносвіти на виділення нам 40 га землі в напрямку Львівської траси, які нині використовує ТНЕУ. У перспективі є бачення прокладання туди ще однієї тролейбусної лінії і будівництво нового житлового мікрорайону. Є й інші проекти…

— На реалізацію таких проектів необхідні кошти, а де їх брати, якщо місто майже наполовину дотаційне?

— Щодо дотаційності, то треба чітко розуміти, що в Україні надмірна централізація коштів. В усьому світі працює принцип: якщо сильні регіони, то й сильна держава. А в Україні ми майже всі кошти відправляємо до Києва, а з столиці нам повертають стільки, скільки захочуть. Якби в Україні, за європейською практикою, залишали 70% коштів у регіонах, то ніхто б не їхав до столиці з протягнутою рукою, а навпаки, місцева влада була б зацікавлена залучати більше інвесторів до себе, аби збільшувати надходження до бюджету. У нас же вважають, що вигідніше тримати органи місцевого самоврядування на фінансовому гачку.

— Вам у цьому плані, очевидно, особливо важко, адже представляєте опозиційну “Свободу”, а на чолі держави ваші політичні опоненти, яким, очевидно, невигідно допомагати місту, де керують “свободівці”, для них доцільніше тримати його на “голодному пайку”. Як розвиватися за таких умов? Тим більше, що все відчутнішим є дефіцит фінансування з Києва…

— Я вже два роки позиціоную себе не як опозиційний політик, а як передусім керівник міської господарки. І заради справедливості зауважу, що дефіцит фінансування є нині у всій державі, в усіх областях казначейства не пропускають коштів, адже очільники держави, очевидно, докерувалися.

— Тобто Тернопіль на загальному фоні не є винятком чи ізгоєм?

— Ні, але… Не будемо забувати, що в східноукраїнських містах місцева влада одного політичного забарвлення з центральною, тож здогадайтеся, кому легше вирішити проблеми з фінансуванням? Хіба на Сході України відключали газ? Ні, це проблеми суто Західного регіону…

Цього року, наприклад, не зважаючи на постанову Кабміну про спрямування в кожен регіон субвенції з Держбюджету на капітальні ремонти, реконструкції та будівництво (Тернопіль мав отримати близько 15 млн. грн.), ми так і не отримали коштів на це. У підсумковій постанові були вказані всі регіони за винятком міста Тернополя. Мене часом запитують, чи чиниться на мене політичний тиск. Ні, прямого тискунемає, але як назвати таке речі? Єдиний вихід — не сподіватися на державне фінансування, а намагатися максимально залучити інвесторів, грантові кошти або довгострокові кредити. В цьому напрямку й працюємо.

Не будуючи нових об’єктів, місто не може розвиватися. Нині маємо проблему з низькими зарплатами і безробіттям, а як її подолати, якщо не створювати нових підприємств? І в цьому плані мені незрозумілі позиції протистояння з міською радою, наприклад, в плані об’єкта на майдані Перемоги. Як до нас може прийти інвестор, якщо він не буде відчувати підтримки влади і громадськості?

— Повернімося до нинішньої фінансової ситуації в місті. Є загроза завершити рік із заборгованістю по зарплаті та енергоносіях?

— Загроза є, нині нам не вистачає на зарплати працівникам бюджетної сфери близько 10 млн. грн., а ще 6 млн. грн. — на оплату енергоносіїв. Ці виплати — винятково повноваження держави, і ми говорили про цю проблему ще від березня, неодноразово зверталися до Кабміну, і нас нібито минулого тижня почули, отож, можливо, справа зрушиться з мертвої точки.

— Яка це частина від місячного фонду зарплати?

— Це приблизно половина грудневої зарплати. Дуже прикро, що у грудні, наприкінці року, коли люди сподіваються на додаткові виплати, їх, можливо, буде чекати такий неприємний сюрприз. І це недофінансування ще й на тлі ситуації, коли на капітальні ремонти, закупівлю обладнання і т.д. держава не виділяє ні копійки. З міського бюджету ми також змушені фінансувати усі заклади позашкільної освіти, а це кошти, які могли б іти на розвиток міста.

— Вам, звісно, не пасує кивати на “папєрєдніков”, але завдяки їх “діяльності” у нашому місті немає великих ринків, на зразок тих, що в Хмельницькому, Чернівцях чи Одесі, немає того ж “Макдональдсу”, немає солідної торгової мережі, такої як, наприклад, “Ашан”. Хоча було багато обіцянок, але жодної так і не реалізували. Чи є в цьому аспекті перспективи?

— Ми саме працюємо у цьому плані, пропонуючи інвесторам готові земельні ділянки з чітким уявленням про те, що ми хочемо на них бачити. Нині у нас є позитивні перемовини з “Макдональдсом”, який хоче відкрити своє представництво у Тернополі вже у 2013-ому році, але у них є загальноприйняті умови щодо розміщення, і лише на них вони готові співпрацювати. Є й попередні домовленості з однією з європейських компаній, яка спеціалізується на зборі, переробці і утилізації сировини, про будівництво у Тернополі нею свого підприємства, але тут до остаточного рішення ще далеко.

Не будемо забувати, що 2012-ий був роком політичної нестабільності, на яку наклалася економічна криза, що панує і в Європі, і у нашій державі. Мало хто хоче за таких умов вкладати кошти. І, на жаль, бізнесмени більше думали, як вивезти капітал з України, ніж його сюди ввезти. Можливо, після виборів ситуація бодай на два роки трішки внормується.

— А як ви оцінюєте вибори?

— Приємно, що вони у нашому місті завершилися прогнозованою перемогою опозиції. Нам вдалося уникнути скандалів та неприємних інцидентів, усе було спокійно. Те, що у Тернополі на мажоритарному окрузі переможе кандидат від “Свободи”, ні в кого не викликало сумнівів. Так і сталося. Маємо у Верховній Раді аж вісім депутатів від області і будемо сподіватися, що вони допоможуть вирішувати місцеві проблеми, тим більше, що Олексій Кайда першим підписав декларацію про підтримку, де виписані міські проблеми, які неможливо вирішити без державної підтримки. Гадаю, що він допоможе їх реалізувати за своєї каденції народного депутата.

— Є така інформація, що ви, незважаючи на вашу політичну приналежність, маєте дуже високу оцінку в Києві як талановитий керівник, і у новому уряді розглядають варіанти високої посади для вас…

— Ні, гадаю, все це на рівні чуток (сміється — ред.) Я, відверто кажучи, цю інформацію почув від вас уперше. Зрештою, не маю бажання переходити на роботу в Київ, а якби воно й було, то я, очевидно, брав би участь у недавньому виборчому процесі.

Я ще не виконав усіх зобов’язань, які давав людям, тож залишати Тернопіль, де живе і збирається жити моя сім’я, просто не можу. Є чимало людей, яких я загітував працювати у своїй команді, і було б непорядно їх тут кинути, а самому податися світ за очі. Ні, найближчим часом я пов’язую своє майбутнє тільки з Тернополем…

 

 

Микола Мартинчук, Денис Лучка, Нова Тернопільська газета